Як листки за зимним вітром відлітають,
По одному мене друзі покидають,
Залишаючи у серці біль утрати,
Бо усі колись ми маєм помирати,
Та, якби ж хоч на жертовнім полі бою
Рідну землю заслоняючи собою,
А то тихо у безпомічних палатах,
Від розбуджених Чорнобелів проклятих!

Приспів:
Сохрани, Боже, друзів моїх, ще живих,
Упокій душі, хто спочив у глибокому сні.
Хто ж мені руку вірну подасть замість них?
Як проб'ють дзвони України, хто дасть віру мені?

І свою я відчуваю в тім провину,
Що лягають мої друзі в домовину.
Не спізнавши ані слави, ані віна.
Плач за ними, безталанна Україно.
І  не знаю, хто нам в горі цім зарадить,
Підкладе плече і душу, а хто зрадить?
Але друзі йдуть за обрій по одному,
І ніколи не повернуться додому!

Приспів.

Сохрани, Боже, друзів моїх, ще живих,
Упокій душі, хто спочив у вічному сні...

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Сохрани, Боже