Розбуди мене тихою піснею,
Поцілуй вустами гарячими.
А то сльози мої стали прісними,
Та зіниці стали незрячими.
Моє сонце сховалось за хмарами,
Моє небо фарбується мрякою.
Серце б'ється глухими ударами,
Наче хтось по землі – гіллякою.
Ми колись були світлою силою,
Воювали з темінню хворою.
Тільки сила нам стала немилою –
Замінили силу покорою.
Рідну землю сповили туманами,
Окрутили підступними чарами.
Старші вічно живуть оманами,
А молодші ростуть яничарами.

         Ой нема того на селі,
         Що у Галочки на столі,
         Ой є що їсти, ой є що пити,
         Є й кому припросити.

Хто вони – ті, що вчора браталися?
Ті, що вчора горіли, – де вони?
Куди зникли? Що з ними сталося?
Та які їх скрутили демони?
Кожен марить ефектом відсутності,
Уникаючи відповідальності,
І, питаючи правди в підступності,
Вибирає престижні спеціальності.
Відділяє себе від кореня,
Відриває себе від рідного.
Прапор свій пофарбує кольором,
У який фарбувати вигідно.
Кров не точиться свіжими ранами,
Дух потух за мурами-гратами.
Поставали усі ветеранами,
Хоч не встигли побути солдатами.

  В неї ненечка старенька,
  Як голубочка сивенька,
  По хаті ходе, мисочки носе,
  Нас до обіду просе.

Залишилися знов, наче сироти,
При дорозі, якою не ходжено.
Хіба можна в своє не вірити?
Хіба ж нас такими народжено?
Заплітаємо слова у речення
Так, що змісту шукати даремно.
Від матеріального забезпечення
У душі стало зимно і темно...

  В неї батенька немає,
  Дядько за батька вправляє,
  По хаті ходе, пляшечки носе,
  Нас до горілки просе.

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Ой Нема Того