Україну, як попіл, забуття засипає
І не чути уголос їхніх звань та імен.
Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає,
Хто устами торкнеться шовку ваших знамен ?
Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає,
Хто устами торкнеться шовку ваших знамен ?

Ви носили в петлицях ясносині блавати,
Ви плекали у серці до Вкраїни любов.
Ех, стрільці січовії, є за що помирати,
Є за що проливати єорогів наших кров.
Ех, стрільці січовії, є за що помирати,
Є за що проливати єорогів наших кров.

Вже Господь не відверне наших втрат і поразок,
Вас усіх памятають Соловки й Колима.
Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом
Повертатись додому, жде нас мати сама.
Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом
Повертатись додому, жде нас мати сама.

І для кожного сина шлях нелегкий проляже.
Та яка б ця дорога те терниста була.
Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить,
Тільки щоб Україна нас усіх прийняла.
Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить,
Тільки щоб Україна нас усіх прийняла.

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Стрілецький романс