Тихо, тихо, то я, і не підходь заблизько,
Витри соплі, дивись мені в рот,
Всьо, шо зара почуєш - запиши на листок,
І не забудь вже.
Не роби мені зле.
Він був добрий, і тому собі все
Носив за спиною важкий пістолет,
Шоб стріляти дурних,
І за то я його поважав, і любив -
Я був друг.
Його пес Медор, шо мав очі, як кров,
Білі зуби, і лапи міцні, як залізо.
Любив з ним гуляти - вони разом ішли
Туда, де завжди було повно дурних.
А над домом його висів прапор добра,
А під домом стояв БТР, і коли
Хтось наглий вилазив на голову людям -
Він їхав, і всі дихали легше...

І сусіди, і просто люди любили його,
І ствердно махав головою наш бог,
Як дивився на нього від себе згори,
Але так, як все всьо то, шо зле і дурне
Ніколи не спить і все чекає момент.
Мені тяжко казати але треба, шоб чули ви:
Його давній і нібито вірний друг
Купився за гроші і зрадив,
І довго не міг зрозуміти Медор:
Чому йому треба сидіти в підвалі? І вмер.
Але то ше не всьо - десь всередині я чую,
Шо можу так само, як він -
Я тоже вже маю велику собаку і пістолет.
Не роби мені зле!..

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Медор