Небо опускається,
Світ поволі зменшується,
І кожен намагається - голову в пісок...
Ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно стомилось.

Небо прогинається, на очах міняється,
В серцях не минає цей жалюгідний страх.
Ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно зірвалось.

Таємничість висоти, забуту в дитинстві,
Раптом стала видною знов.
І шептали мені тихо,
І шептали мені тихі голоси:
Широкий світ – згустки темряви,
Не існує ні вдиху, ані видиху.
Воістину: Ваша Величність – невелична нікому.
І тому ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно вмирає.

Воно повзе вас давити – світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити – світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити – світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити – небо падає, небо падає...

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Небо