А ми свого не віддали,
старих богів своїх не знищили.
Ми їм хатину відвели,
Як прадідам, у Домі Вічнім.

В світлиці ж – наш іконостас,
І ми вклоняємося щиро
Тому, хто захищає нас,
Хто нам дає Надію й Віру.

Та якби в світі не було,
Які б століття не минали,
Ми начувалися й чекали,
Коли нам скажуть: "На добро!"
Оті, кого ми врятували.

І хитрий наш менталітет
Молився вголос і підмолювавсь
Ярилу – за розквітлий степ
І Велесу – за житній колос.

Сварогу – за вогонь в душі,
За обереги – берегиням.
Не ідолам – природі жить
Дозволили в своїй родині.

Русалки і лісовики –
Ми навіть нечисть не спалили.
Отак й живуть домовики
В хатах, які ми освятили.

Ну, де є ще такий народ,
Поєднаний з живим і віщим,
Що, як безсмертний мудрий Волхв,
З'єднав себе з земним й космічним.

Ні, ми свого не віддали,
Лише коріння прикопали.
В усі часи воно давало
Нам силу супроти біди.
Ми не порушили свій Рід,
За те і нас Господь зберіг.

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Давні боги