Давно-давно відплакали вдовиці,
І дим війни розтав у зморшках ран.
А мати жде, і біль пече зіниці.
Димить туман,
Димить туман...

Дістала знов із скрині вишиванку,
Що так любив носити син Іван.
Згасає день в манливому серпанку —
Димить туман,
Димить туман...

На ній цвіте незламана калина,
Блакить озер і колосистий лан.
І мати знов хова сорочку сина.
Димить туман,
Димить туман...

День догорів, як маки на покосах,
Сорочка жде, коли ж прийде Іван.
І ніч не спить, не спить на сивих косах.
Димить туман,
Димить туман...

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Димить туман