Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.                | (2)

Щаслива голубка хоч тим, що літає,
Полине до Бога, у хмари спита.
Кого ж сиротина, кого запитає             |
І хто їй розкаже де милий вита?           | (2)

Чи в чистому полі, чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напува?
З другою спізнався, другую кохає,         |
Її ж, нещасливу, навік забува.            | (2)

Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає.
Воно жити хоче, не хоче журиться,
А думка, мов ворог, жалю завдає.

Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Така її доля