Em                                Am  Em
Забуваються лінії запахи барви і звуки
        Em                                       Am Em
Слабне зір гасне слух і минається радість проста
      G             H7               Em
За своєю душею простягнеш обличчя і руки
     G            H7              Em
Але високо і недосяжно вона відліта

Залишається тільки вокзал на останнім пероні
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і от
Вже вона роз'їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот
Залишилась любов але краще б її не було

В провінційній постелі я плакала доки стомилась
І бридливо рум'яний бузок заглядав до вікна
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
Затихала стихала банальна вокзальна весна

Ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
В провінційній постелі що потом кишить і слізьми
І твого коньяку не подасть тобі жоден  я знаю
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми

Надто гірко ми плакали і ображали природу
Надто сильно любили коханців соромлячи тим
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим

Em  Am  G  H7

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Ми помрем не в Парижі