Сивієм, друже мій,
На скронях срібло раннє,
На серці давній біль
І душу замело.
Та груди зігріва таке
Щемке кохання,
Немов хтось полину
Розтер в руках зело.

Сивієм, друже мій,
А спрогадів похмілля
Терзає спокій наш
І розум випива.
І в луках наших трaв   |
Лиш де-не-де чар-зілля |
Зеленої весни,         |
А більше кропива.      | (2)

Сивієм, друже мій,
Шепочемо молитву
Про свій стражденний край,
Про наш пекельний рай.
І віримо удвох,     |
Що виграємо битву   |
За волю і життя,    |
Отож, музико, грай! | (2)

Про щастя, про весну,        |
Про долю,                    |
Про серце, що прагне любить. |
Йдемо по безмежному полю     |
І віримо: "Будемо жить!"     |
Йдемо по безмежному полю     |
І будемо, будемо жить!       | (2)

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Сивієм, друже мій