Не судилося, не вродилося,
Загубилося, не шукай.
Ця любов була варта вічності,
Але ось уже видно край...
І осміяні, і ославлені -
Як ми вперто чинили гріх,
Я беріг тебе до безпам'яті,
А себе зберегти не зміг...

Проведи мене ген до обрію,
Де розкинувся зоряний храм,
Проведи мене лиш до обрію,
Ну, а далі піду я сам...
Не дивись, як в нічному тумані
Поглибатиме постать моя,
В моїм подиху самім останнім
Буде жити твоє ім'я...

Там, за обрієм гаснуть пристрасті
У пустелі німих небес.
Без майбутнього - це без дійсності,
Так надія втрачає сенс...
Не судилося, не вродилося,
Загубилося, не шукай.
Ця любов була варта вічності,
Але ось уже видно край...

Проведи мене ген до обрію,
Де розкинувся зоряний храм,
Проведи мене лиш до обрію,
Ну, а далі піду я сам...
Не дивись, як в нічному тумані
Поглибатиме постать моя,
В моїм подиху самім останнім
Буде жити твоє ім'я...

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Там за обрієм