Стій, мій коню, стій
Я перехрещуся, вклонюся землі святій
Грій, Ярило, грій,
проростай, колосися, пшенице, зрій
Стань, мій коню, стань
Що за чорні хвости вітер в небо звів.
В цю ранішню рань
Це не запах печених хлібів…

Це смерть, я ії впізнаю,
це вона танцювала на мому подвір'ї
Стою, на порозі батьків
розколотий навпіл у вірі й невір'ї.
Це вогонь,
забирає
свою данину.
Біль, нестерпний біль
Обіймає єство і стискає шаблями мук.
Знов цілиться в ціль
В неприкриті тили всіх моїх голих спин.
Кров, по землі кров
Кругом від широких шляхів до вузьких стежин.
Ні слова не мов!
В чім повинен я, Боже, скажи...
Це я, Твій загублений син
ховаюся в темряві від покарання
Це я, Твій загублений син
страждаючий від не Любові й не Незнання.
Це вогонь,
забирає
свою данину
Страх, хай згине страх
Одинадцята заповідь Божа: "Не бійся!"
Синь неба наш дах і кличе земля
Ходи, синку, зігрійся.
Та все якось не так
Знищено травень, порубано
Всі шляхи вороття
Нас чекають забуті степи...

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Забуті степи