Котилась, ген, голова,
У голові гарцювався легінь,
В руках у легіня трут і кремінь,
Навколо вже палає трава.

Над головою – іржавий дзвін,
В очах у неї – країна болі,
I в тій країні повії волі жнуть
Перезрілий полин.

Піє в мороці стоголосий птах,
Як звіє морок – то сам зітліє
I власним тліном міста покриє,
Та й спочине в степах.

Силою долі, Великоднем,
Красно вінчались
Біль із Вогнем.
Навколо Болі вінчаної
Цвинтарем диким
Грають вогні.

Котилась голова повз ті вогні.
Заблукали вогні та й під самі зорі.
I в тому наче веселому горі –
Плач світами.

Скривдженого дня
Не зріє світом вже голова,
Не піє птах – нині спочиває.
Тліном проміння грає – світає.

Силою долі, Великоднем,
Красно вінчались
Біль із Вогнем.
Навколо Болі
В чистому полі –
Древньому лоні – світає.

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Навський Великдень