Категории: Слободян Зоя
Автор публикации: ADMIN
Публикацию прочитали: 659 раз(а)
К публикации написали: 0 ответ(ов)
Дата публикации: 14 Апреля 09
Рейтинг: 0.0
Передмова:
Там, де нас немає і не буде,
сніг упав на вежі і сади.
Як ми ходимо обоє
нетрями старою дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,
ніби бачать нашу змову:
кожен дотик — теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо в дзеркалах.
На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
і крадеться вслід за нами
може, туга, може, фуга...
Повз портрети і портшези
з нами йде луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років? Триста років?).
І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),
у жаркі вогні неонні
повертаємось навіки.
Я несу тебе в долоні,
а життя таке велике...
Уважаемый пользователь,
кликните по одной из ссылок, мы будем вам очень благодарны!
html-cсылка на публикацию |
|
BB-cсылка на публикацию |
|
Прямая ссылка на публикацию |
|
Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua
Танго