Приснилось матері, що ожили солдати,
Які стоять одягнені в граніт...
Приснилось матері: іде один до хати
І раптом зупинивсь біля воріт.
Чого не йдеш? Чого стоїш, мій синку?
Чи мало настоявся край путі?..
Вже скільки літ не знаєш відпочинку!
Вже скільки літ чекаю в самоті!

Приснилось матері, що привела в оселю.
Він автомат поставив у куток.
І, мовчки скинувши запилену шинелю,
Узяв у руки скрипку і смичок.
Вустами струн почав розповідати,
Як він ішов додому крізь грозу.
І в тихім сні, у сні ридала мати
І витирала радості сльозу...

Приснилось матері, що подала сніданок,
І син присів, і сперся над столом.
Та раптом променем зашелестів світанок —
І сон розтав, як роси за селом.
"Чи це мана?" —
        й самі побігли ноги.
"О, де мій син?!" —
        і впала край воріт...
А в далині, де сходяться дороги,
Стояв солдат, одягнений в граніт.

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Приснилось матері