Падаю, падаю, з неба на землю падаю.
І, падаючи, все хороше, що було між нами, згадую.
Все те минуло, ось прийшла зима –
І я лишився один, і ти лишилась сама.
Ми добре бачимо те, чого насправді немає,
А те, що є, ні ти, ні я чомусь не помічаємо.
Все те, що було добрим, раптом стало поганим –  
Життя покрилось туманом...

Ой туман яром, пшениченька ланом, в долині овес...

Моїм словам ти більше не маєш віри,
Для мене твої сині озера перетворилися на чорні діри.
Кохання, бажання – слова із пісні.
Хоч ми співали разом, та пісні були різні.
І я літав разом із вітром у часи розлуки,
А ти тримала, ти в'язала руки.
Мої суниці – твоя калина.
Для мене – гори, тобі – долина...

В долині овес...
Та не по правді ж, молодий козаче, зо мною живеш.

Ну от і все – ми розбігаємося в різні кінці одного світу.
Ніхто не знає, що робити – плакати, або радіти. Як діти.
Дурниці! Яка різниця? Тепер це все не має значення!
Ми навіть не сказали одне одному "прощай",
Ми не сказали "до побачення"!
Ти залишилася одна, а я пішов за другою –
Мені добре з нею, їй добре зі мною...

Зо мною живеш...
А як прийде вечір, щей тьомная ж ночка до другої йдеш.
До другої йдеш...
А до мене стиха, стиха потихеньку голос подаєш.

Голос подаєш...
Обсади ж ти, мила, моя чорнобрива, черешнею двір.
Черешнею двір...
Щоб вітер не заходив, ой щоб не заносив голосочок твій.
Голосочок твій...
А я вже садила, часто й поливала, не приймається.
Не приймається...
А уже ж наше вірне женихання все й минається.

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Туман Яром

Теги материала: Тартак