Ледве йшов пильним шляхом,
Дивлюсь, сидить старий Махатма.
Підійшов та кажу таке

Я йому:

"Добрий день, старий Махатмо.
Хай твій могутній дух живе лагідно
Біля заводів Всесвіту".

Він мені.

Відповів таке, що я мало що зрозумів.
Чи, може, він спав, чи, може, він розмовляв із зірками,
Чи розмовляв зі мною мовою птахів або трави ?

Я йому:

"Скажи ме-ме-мені, Вчителю,
Дві краси Світу: Місяць та Сонце
Мають інколи зустрічі ? Чи ?"

Він мені.

Подарував таку усмішку, такий струм добра,
Що навкруги заспівали птахи,
А в душі моїй наче грянув казковий хор
Смарагдових цвіркунів та польоту золотих бджіл.

Я йому:

"Гура!
А скажи ме-мені, джерело добра,
Хто перший вийде до Захмареної Брами,
Славетний чиновник, чесний сім'янин
Або щирий господар ?"
Отаке спитав я його.

Він мене.

Він мене, таки, вбив глибиною відповідді,
Що я не міг дихати, не міг відчувати ніг,
Не міг почути течії Ганга, не міг дивитись у вічі Гурі
Та й не міг більш стояти й розмовляти.
Обернувсь та й пішов собі пильним шляхом.

Мудрий Махатмо!
Хай будуть вічні твої слова,
Що відновлюють душу.

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Розмова з Махатмою