Так було - я любив і страждав,
Так було - я про неї гадав,
Я її бачив тайно у сні -
Амазонку на білім коні.
Що вся ота премудрість мертвих книг,
Як до слідів її губами міг припасти.
Що з Вами сталось, королево мрій моїх?    |
Що сталося моє, моє примарне щастя?       | (2)

Наші душі пливли по весні,
Наші голови мріли в огні.
І, здавалось, печаль не пече,
І, здавалось, жура утече.
Хоч саван їй готуй тепер ізнов,
Сміюсь крізь сльози я і плачу без причини.
Вам вічним холодом і льодом стисло кров   |
Од страху жить, від дивного чуття кончини.| (2)

Стало ясно - пісень не співать,
Стало ясно - більш снів не чекать.
Дні тяглися, неначе та лжа,
З нею тліла лиш тінь міража.
Палю я рештки празникових мрій,
Я струни рву, бо я звільняюсь від туману,
Ні, не служить рабом примарливих надій,   |
Не поклонятись більше ідолам обману.      | (2)

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Романс