Я дивлюся як вечірня зоря засина,
І ховається в хмар білосніжну перину,
Знаю я, що прокинеться згодом вона
В тім далекім краю, де моя Батьківщина.
І до болю в очах я вдивляюся в даль
У байдужу холодну блакить океану.
Україно моя - невгамовна печаль,
Мого серця відкрита пульсуюча рана.

Приспів:
Куди оком не кинь, все чужі береги,
Благодатна земля, що сягає довкола,
Не жаліє для мене тепла і снаги,
Але рідною стати не зможе ніколи.

Я єдину тебе ніжно матір'ю зву,
Бо кривити душею не хочу й не вмію.
У далекій чужині тобою живу,
Переймаюсь тобою, тобою хворію.
Ця хвороба - тяжка незбагнена любов,
Що нуждою і потом, і цвітом калина,
З молоком материнським ввійшла в мою кров,
В цілім світі від неї немає вакцини.

Приспів.

Не лякає мене ні буран, ні гроза
І всім бідам на зло я в обличчя сміюся.
Тільки знов, коли сонце вечірнє згаса,
У зажурі на обрій далекий дивлюся.

Приспів.

Не жаліє для мене тепла і снаги,
Але рідною стати не зможе ніколи...

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Ностальгія

Теги материала: Яснюк, Ігор