Я запитую в  себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в  книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень, той день,

Коли ми перестали  гордитись, що ми — українці? 

І, що є в нас  душа полнокровних чеснот і щедрот,

І, що є у нас  дума, котра ще од Байди нам в’ється,

І, що ми на Вкраїні  таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. 

І, що хміль наш  у пісні, а не у барилах вина,

І, що щедрість у серці, а не в магазинних вітринах,

І, що є у нас  мова, і, що українська вона,

Без якої наш  край — територія, а не Вкраїна... 

Я до себе кажу, як і кожному з вас говорив,

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати,

Запитамо у  себе — відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати? 

Запитаймо й про те, чи списати усе  набуття,

Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,

Що солодшим од меду нам видався час забуття

Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок від  порогу. 

Українці мої, українці ми з вами, чи як?

Чи в моголах  судилося вмерти нам ще од Тараса?

Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,

Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси? 

Українці мої, як гірчать мені власні слова.

Добре знаю, що й  вам вони теж — не солодкі гостинці,

Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива,

Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці. 

І тоді в мені ниє крамоли осколок тупий,

Мене думка  одна осідає і душить наславу, —

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи,

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву. 

І, хіба, не зайде, не закотиться наша зоря,

І, хіба, не зотліє на тлю українство між нами,

Коли, навіть, на згарищі долі-зорі Кобзаря,

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? 

Українці мої, дай вам, Боже, і щастя і сил.

Можна жити й  хохлом і не згіркне від того хлібина,

Але, хто ж  тоді небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

ДО УКРАЇНЦІВ

Теги материала: Олег Марцинківський