Догорає калина на вітрі вчорашньої слави

І бентежний  полин ностальгією теж відгорів,

Україно моя, молода і незряча державо,

Дай мені зрозуміти  шляхи твоїх поводирів. 

Так бентежно до тебе ішли і князі і холопи

І топтала орда твій народ на дорогах столітть,

Припинали тебе до галер і Росія й Європа,

А в Стамбулі і досі ще плач Роксолани стоїть. 

Хто ти є, Україно, земля, чи окраїна княжа,

Хто ти є, Україно, доки будуть глумитися з тебе чужі і свої,

Хто ти є, Україно  і коли ж то нам Бог вірний шлях із туману покаже,

Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї. 

Йшли за  тебе на бій Січовії стрільці брат на брата

І в Сибірських копальнях молились на твій образок,

І в далеких  Канадах клялися тебе захищати

Українці мої, мій відірваний вітром листок. 

І, нарешті, ми стали  Держави своєї обранці,

Кольори прапорів щиро нам затуманюють зір,

Але я все  ж боюся, що завтра прокинуся вранці,

А надворі нема України - лиш віз на Сибір.

Уважаемый пользователь,
кликните по одной из ссылок, мы будем вам очень благодарны!