Осінь у гаях, і сутінки лягли на сивий шлях,

Мій поїзд лине в даль, дивлюсь в вікно,

Чекаю вже давно.

Бачу вже вогні, знайомі краєвиди, що вві сні

З"являлися мені багато літ,

Як юності привіт. 

Тут, у цих  краях буяла моя юність, наче птах,

Я тут несамовито покохав,

В небі я літав.

В небі я літав.

Тут колись, згадай, назавжди покидав я рідний край,

Ще й досі чую твій прощальний крик:

-- Твоя навік! 

Ось уже перон, та я не залишаю свій вагон

І тьмариться в  очах - я не забув,

Як щасливим був.

Вир життя - артист і я кружляв із ним, як жовтий лист,

Та інколи у  скронях промайне:

-- Не забудь  мене! 

Це було колись, та зараз наші долі розійшлись,

Я тільки випадково  в цих краях,

Лине далі шлях,

Лине далі шлях.

Серце стукотить, мов хоче повернути знов ту мить,

Як я шептав, поки вокзал не зник:

-- Я твій навік!

  Твій навік!

html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua

Твій навік

Теги материала: Олег Марцинківський