Категории: Wild Garden
Автор публикации: ADMIN
Публикацию прочитали: 472 раз(а)
К публикации написали: 0 ответ(ов)
Дата публикации: 10 Ноября 10
Рейтинг: 0.0
Темна велич алей
Урочиста тиша
На славу кохання
До жінки Софії
Збудував пан Потоцький
Парк той чудовий,
Що в Умані є,
Для жінки з душею потвори.
В пана син був
Зміюка на серці.
Як Софію побачив
Сказав "Буде моєю"
"Я бачу те тіло,
І чорна заздрість повільно вбиває.
Дзвін по душу мою,
А душі то й не має
То віддай же себе,
Моя любая панно,
Чоловік твій старий,
А вмирати ще зарано!"
Про стидобні зради
Старий Фелікс прознав
Помер, але прокляв на віки,
Але вибачень не дав.
Залишилась сама
В парку затишном гуляючи
Про пристрасті кохання
Пасинка згадаючи
"Я бачу те тіло,
І чорна заздрість повільно вбиває.
Дзвін по душу мою,
А душі то й не має
То віддай же себе,
Моя любая панно,
Чоловік твій старий,
А вмирати ще зарано!"
Померла в перепокоях
Схоронили бідолашну
Та мабуть в піднебесях
Не забули їй зраду...
На цвинтарі в могилу
Блискавка попала
Розколола й спалила тіло
То був останній гнів пана .
Уважаемый пользователь,
кликните по одной из ссылок, мы будем вам очень благодарны!
html-cсылка на публикацию |
|
BB-cсылка на публикацию |
|
Прямая ссылка на публикацию |
|
Джерело: сайт "Українські пісні" pisni.org.ua
Історія Уманьського Парку